"Никогда и ничего не просите! Никогда и ничего, и в особенности у тех, кто сильнее вас. Сами предложат и сами все дадут!"
Настав той день, коли я традиційно складаю список бажань і побажань. Як показує минулорічний досвід, деякі пункти все ж збуваються (не без допомоги рідних та друзів). Санто, я ні в якому разі не применшую твоїх заслуг, бо свято вірю в казку і диво. Можливо саме тому я в мами таке їбанько, з широкими поглядами на світ і вузьким списком матеріальних благ. Я не нарікаю, тому, що слова Анжеліки Варум "всьо в твоїх руках" викарбувались мені на сітківці і в найскрутніші моменти піднімають опущені лапки, хвіст і мокрий ніс догори. Та коли крім "скрутних моментів" просочується туга зелена, то я не підмовляю їй у жалінні себе, не відмовляю, бо можу собі це дозволити. І це вже не називається танцями на граблях, це - ідті по накатанной, таке звичне "ідті" шо ноги самі йдуть до ліжечка, а маленький дємон на плечі шепочє: "ляж полеж"
Мене розпирає від думок і абстрактних хотінь. Але всю свою графоманську енергію я хотіла спрямувати на створення лаконічного і всім зрозумілого месседжу. І що більше я думаю, тим більше втрачаю зв'язок із суттю.
Гаразд, буду рубати з плеча правду-матку: якого хуя, я ще не зрозуміла, актриса я чи просто хороша людина? За "актрису" хоч гроші дають. Послухайте, у мене в підписниках, знайомих та друзях сила-силенна людей творчого та гуманітарного напряму, багато з яких в певний час (поки вчилась в університеті, після дипломних вистав, під час простого спілкування) давали про мене гарні відгуки (в обличчя, чи без моєї присутності, навіть посрєдством лайків та коментів у соц.мережах). Прослуховуючись н-нну кількість разів у театри, комісія, або ті, хто був просто глядачем, одобрююче хитали головами і пожвавлено виділяли мене з поміж інших претендентів на заміщення посади "актор драматичного театру І категорії".
І на словах я така класна, богемна, харизматична і ловка, непересічна та самобутня, що якось воно не в'яжеться з мирськими реаліями. Ніяк не можу я все це словесне "добро" примінити в самореалізації. В мене когнітивний дисонанс, рєбята, бо я не отримую пропозицій попрацювати (я навіть зверталась особисто до режисерів аби вони на мене подивились, послухали і прослухали, та у відповідь чула якісь тривіальні відмовки) і власне примінити свій хист (якщо він таки є.) Уточнення не для того, аби напроситися на компліменти, а щоб розібратись. Я вже доросла дитина і тому можу спробувати дати собі адекватну оцінку, але якщо мені все ж не варто йти по стежині акторства, то я хотіла б конструктивної критики. Я хочу діалогу...діалогу творця і пластиліну, режисера з актором, художника з палітрою, не знаю, може такі поетичні порівняння зрушать комусь кров і почуття...
Я не нарікаю. Просто виношу на загал питання, шо мені болять і звиваються вужами в моїй бідній голівоньці. Недоспані ночі і втомлені дні, тільки тому, що я не знаю шо робити завтра, думаю про наступні кроки (які здаються стрибками в нікуди), за що ухопитися, хто я?
Було б безцінно якомога раніше зрозуміти, що "кар'єра" акторська закінчилась на ролях Старої Кролиці, Ворони Злодійки і Черепахи Співачки, і не йти по хибному шляху, уявляючи себе під світлом софітів, на віду у ізумльонної публіки. Вважаю, що дуже корисно зрозуміти (теж в стислі строки) що ти займаєшся не своєю справою. Але ж блядь, давайте якось це вияснимо, за чашечкою байхового, чорного, крупнолисного, блядь, чаю. Бо все ж моєї думки щодо цієї справи замало. Тут треба погляд зі сторони.
Коротше кажучи, хочу, шоб все було добре, кришталево-прозоро і осліплююче-ясно. Хочу, щоб здоров'я не вийобувалось (про психосоматику ні слова! Я звертаюсь до центральної нервової і імунної систем). За останні декілька місяців я наглиталась препаратів більше ніж за все своє життя разом. Думала удачі попросить, але вона така гуляща блядіна(завіється десь із натхненням і шляються по кабаках), що краще покладатись на себе. Санто, оте все зверху, театральне, ти знаєш для кого (просто попроси їх всіх прочитати цей пост) а тепер через тебе я вєщаю в вєчность, без надії таки сподіваюсь і контра спем сперо.
Я НЕ НАРІКАЮ. Просто люблю спілкуватись, люблю фідбек, діалог, я люблю людей (звучить Дельфин) ...дуже багато уваги надаю словам, хоч вчинки вважаю куди важливішими. А коли одне підкріплюється іншим - то це феєрія свята, вакханалія душі. Цього зичу свєму найближчому колу Людей. Вся ця єресь мало схожа на список новорічних бажань, проте має страшну схожість зі мною, із тим, що відбувається всередині. Мені складно структурувати звуки в букви, букви в слова, слова в речення, а речення в конкретику. Не те, щоб мені здавалось, що я дуже розумна і не знаю, як справлятись із гігантським об'ємом інформації, шо в моїй голові, але дуже на те схоже. Санто, мені терміново потрібно монетизувати харизму. Необхідно набити ще пару тисяч лайків та переглядів і страшно треба відкривати канал на ютубі. (Дайбоже сил).
Пишу це тільки тому, що свято вірю в матеріалізацію. Так, з минулорічного списку можна викреслити арахісове масло (наїлась на роки вперед), складну ложко-виделку, айфон і зарядку до нього. Я тепер майже не бачу харкаючих собі під ноги людей (бо Санта потурбувався і приніс мені розуму не звертати на такі дрібниці уваги). Загалом, я відчуваю як подорослішала і бажання мої чіткіші і серйозніші: хочу баночку песто, посібник по криміналістиці, калейдоскоп (собитій), нову поясну сумку, сходить в спа-салон. Бо судячи з реакції багатьох представників жіночої статі, тільки це дивовижне місце беззаперечно наділяє їх жіночністю та впевненістю на весь робочий тиждень. Хочу не втрачати віру у людей, хочу менше плакати. Хочу бути сильною і слабкою одночасно. Оця от двоякість (не дволикість!) постійно бурує в мені. Через ультрасприйнятливість я вже не можу навіть для себе визначити, що добре, а що погано, бо все можна виправдати. Мені, одним словом, треба така штука, щоб я могла легко і швидко зробити вибір покладаючись на волю випадку...терер крім ніг, у мене весь час мерзнуть руки, але тут я ніби то через тебе, Санто, звертаюсь до бабушки. Бабушка-балабушка, хочу, щоб тебе теж не підводило здоров'я і щоб твоя уява не сильно буяла, бо ти такий самий любитель подраматизувати як і твоя онука. Хотілось би спекатись цієї функції, так само, як і безпідставної тривоги...хоча можна все зіпхнути на високорозвинену інтуїцію. Але мене приводить у хвилювання і те і інше і вся ця тавтологія. Санто, все писалось в кращих традиціях мене - не так, як думалось - але ти зрозумів. А якщо не матимеш часу на таку хуйню, то зрозумію я. Але ж ти норм тіп і тобі лестить моя віра, так шо дєрзай. І я теж буду. Що ж іще робити в цей зимовий, вечір?!
